Поради психолога

Прикрощі родинного виховання


Кожне наступне покоління людей повинно бути кращим за попереднє - закон розвитку людства. Його всі знають і намагаються користуватися ним у всіх сферах суспільності і діяльності. Особлива роль цього закону в родинному вихованні, де кровна спорідненість перетворюється на душевну і одночасно вони разом закладають підвалини духовності.

Але, щоб знати вірний шлях, треба знати разом з тим і про ухилення. На цьому ми і зупинимося .

Вередливість /Files/images/detia-850[1].gif

Коли спостерігаєш поведінку вередливої дитини, то створюється враження, що вона сама не знає, чого бажає. Тільки й чути: дай те, дай інше, підійди, хочу-не-хочу, знову хочу того,що раніше не хотів, що й казати: у неї бажання плинні, скороминучі, хаотичні.


Дитина, у якої наявні примхи, вияви незадоволення, надмірна вибагливість - реактивна теж. А її прояви - домінуючі риси характеру. У хаотичній змінності бажань слід бачити те, що дитині не стільки важливо, щоб її бажання виконували, а процес

надання команд та наказів, щоб все робили так, як бажає. її майже не цікавить, буде чи не буде їй надано предмет бажання; вона просто виявляє своє бажання керувати діями і поведінкою дорослого.

Вередлива дитина своїми наказами і командами стверджує себе. Намагається свою особистість цим зробити значущою персоною. І це все незалежно від того, якими безглуздими і нездійсненими не були б її бажання. З досвідом вередливість її витончується настільки, що вона користується у стосунках безліччю капризів; домінуюча у неї уява не має меж, і тому вона вигадує найбезглуздіші різновиди забаганок; надумує фантастичні предмети бажань.

Не слід плутати вередливість з упертістю. Вони дещо подібні зовні. Але сутність їх різна. Уперта дитина невідступно наполягає на повному задоволенню бажання', воно у неї стале. У вередливої ж - виконання мало цікавить: у неї бажання не виходять за межі бажання - давати команди та накази.

Отже, і вередливість і упертість - протидії волі дорослим. Замітьте собі: і вередливість і упертість вибіркові: виявляють свою силу лише з окремими людьми. Скажімо, діти виявляють ці риси у стосунках з бабусею, а з дідусем же - повне взаєморозуміння: з батьком - оголошена війна, з матір'ю - співробітництво.

Що ж у вередливості і впертості споріднене? Форма зовнішнього виразу: агресивність, плач, галас. А коли воля дитини не виконується, вона потрапляє у стан стресу, що і виснажує енергію. Знесилена дитина потрапляє у стан депресії. Спілкування з дорослими супроводжується повним симптокомгаїексом істеричних реакцій.

Отже, сльози дітей - перший крок до виникнення небажаних для дорослих бажань; зародок стійкої звички стати над дорослими повелителем.

Чому таке відбувається?

Завдяки тому, що, виконуючи бажання дітей, дорослі з благими намірами придушують природну їх енергійність енергія у дітей виралюється стресами. А це з рештою призводить до формування реактивної особи.

Агресивність, плач, галас, щоб підкорити всіх своїй волі, стає негативною звичкою - рисою особистості. Вона ж, як добре відомо, - автоматизована і усталена дія, яка спрацьовує при-

Ви вже зрозуміли: це не війна з дорослими. Це - облога з короткочаснйми, дошкульними наскоками. Перемогу тут святкує дитина. Але не залишається без задоволення і дорослий: він відчуває поліпшення від звільнення ; радість від того, що він вже не в'язень; у нього ніби-то гора звалилася з плечей...

Коли ж канючення не спрацьовує, дитина протестує.

Існує два види протестів. Перший - рішучий вияв незгоди, другий мовчазна незгода. Вона зовні виявляється холодністю стосунків небажанням спілкуватися з "винуватцем" і підкорятися його вимогам. Іноді створюється смисловий бар'єр - непорозуміння одного одним. Відтак - моральна відчуженість -непом ічання, байдужість.

Уявіть собі на хвилинку: у дитини було умотивоване і цілком корисне бажання. їй відмовляли у допомозі. Що станеться з її душею?

Дитина розуміє: її почуття незалежності придушене, право на задоволення корисного для неї бажання - знехтуване, почуття гідності - принижене, вона втрачає моральну суверенність...

Ось чому треба знати можливі ухилення, щоб знайти прямий шлях.

Прохання/Files/images/detia-860[1].gif

Спосіб дипломатії. Вона використовує звичайне прохання, без вольового тиску лагідно, чемно. Це, звісно, сприймається без негативних емоцій. Знаходиться і найсприятливіша форма прохання: тихе, спокійне майже пошепки звертання. Навіть жалібно - молитвено дорослий "тане" - розчулюється, жаліє.

Якщо пильно прислухатись до висловлення прохань дітей то ми там знайдемо всі його відтінки: це просте прохання, благання, пильне прохання, уклінне слізне проханнячко тощо. Таке звертання до дорослого викликає співчуття. Чому такий сильний вплив? Дитина знаходить шлях до самих глибоких почуттів, а не до розуму дорослого, як це було при застосуванні інших способів.

І таким способом дитина одержує своє.

Насправді, благодушна поверхня прохання, за сутністю -вольовий тиск. Насправді, прохання - наказ, команда, але у завуальованому вигляді. В чому ж доказ цього твердження? Будь ласка: у випадку відмови виконати прохання, воно миттєво перетворюється на звичайну вимогу. Більше того, вимогу з арсеналом зброї істеричної реакції, будь-що будь досягти своєї мети.

Слід розрізняти прохання, звернене до: а) молодшого, б) старшого і в) старшого як посадової особи. Прохання до молодшого зводиться до наказу або інструкції; що і треба робити; до старшого - прохання висловлюється як побажання до посадової особи -- прохання з тайною надією, що воно не буде ніколи виконане. Дитина розраховує на випадок, на вдачу. Тобто, прохання звучить в устах дитини як навіювання, як розповідь про свою потребу.

Шантаж/Files/images/smayl67[1].gif

.Ніщо не діється без наміру, жаданої мети. Відсутність бажання працювати, вчитись, щось робити з'являються тому, що бракує енергопотенціалу, з одного боку, а з другого - не менш сильне бажання насолоди, прагнення отримувати користь, мати, вигоду (і у тому числі матеріальну) підштовхують дитину використовувати силове вимагання, - погрози.

Дитина зрозуміла: у кожної людини є тайна, є великі чи малі гріхи, які вона настійно приховує... Отож, думає дитина, варто про них дізнатися і погрожувати розголошенням, тоді не треба ні умовляти, ні просити, ні задобрювати, ні лестити - без зусиль отримаєш все, що бажаєш. Потім здогадується, що можна все це мати за інших умов: загрозою страхом. Вигадані, надумані, компрометуючі відомості спрацьовують безвідмовно.

Чим краще шантаж спрацьовує, тим більше дитина ним захоплюється. Вона вже не думає про користь. Навмисне вигадує подію, яка може когось скомпрометувати, батьків, близьких, вчительку, товариша, щоб позбавити їх авторитету, поваги, гідності, честі; і таким чином помститися і ускладнити їм життя. І чим далі, тим - гірше. Вона затіває страшну гру: шантаж заради шантажу - і від неї втішається.

Слід підкреслити; не кожна дитяча брехня - навмисна, існує і псевдобрехня - неприборкана робота уяви, яка чинить людині шкоду. Дитина висловлює щось, не маючи наміру когось обдурити, вірячи, що так є насправді. Вона просто перебільшує у розповідях, сказаних словах, у формулах етикету. Тут треба правильно розуміти причини і мотиви, які спонукали до перебільшення, що скоїли зло людині.

Шантаж у формі предостереження - захисний. Вже використовується і тоді, коли дитина опиняється у скрутному становищі, створеному дорослою людиною. Що їй робити? Підкоритися чужій волі? Чи захистити себе певним способом? Адже кому приємно бути залежним, беззастережливо виконувати чиїсь накази? Щоб зберегти свій суверенітет, дитина, загнана у глухий кут, розпочинає боротьбу, чинить опір. Не кожна дитина не сполохує; перебуваючи постійно у скрутнощах, вона, захищаючись, волею не волею виробляє і вдосконалює цей прийом.Передбачаючи несприятливі для неї дії дорослих чи. товаришів, научається їх попереджувати словесною забороною, І таким способом остерігається від негативних емоцій - страждань. Що вона для цього робить?

Вона їм просто нагадує, що того "робити не треба". У більш загостреній ситуації - повідомляє, що наслідки для вас будуть поганими (скажімо, такі; "Поставите "двійку", піду скаржитись до директора", "Ви мене не поважаєте, не любите - і тому занижуєте оцінки", "Не карай мене, а то я все розкажу батькові" тощо). Як бачите, тут заборона дій шантажем спрямована теж на придушення чужої волі.

Скоро до школи.

/Files/images/467418253[1].gif
Рекомендації для педагогів та батьків

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим питом стосунків з оточенням, новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це "кризовий період" у житті дитини, і ця "криза" виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівель готовності до школи, або "шкільної зрілості".

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успішно опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосовуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім досвідом дитини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо, дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують, так звані "домашні діти", які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, недуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Особливе значення при формуванні готовності дитини до навчання надається
фізіологічній адаптації. /Files/images/anmats/detia-306[1].gif

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів.

Як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання:

· низький рівень і нестійкість працездатності;

· дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи;

· низькі показники координації різних систем організму між собою;

· зміни функціонального стану центральної нервової системи;

· різьке зниження навчальної активності;

· зниження працездатності;

· до кінця першої чверті маса тіла зменшується у 60 % дітей;

· скарги на втому, головний біль, сонливість, погіршення апетиту, поганий

· сон;

· розгальмованість рухова або млявість, утомленість; розлади шлунково-кишкового тракту; підвищення артеріального тиску.

Перший етап | 2 - 3 тижні | Орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів бурхливо реагують усі системи організму ("фізіологічна буря")

Другий етап | 1 - 2 місяці | нестійке пристосування, коли організм шукає й знаходить певні оптимальні варіанти реакцій на ці впливи

Третій етап | До 3 - 6 місяців | відносно стійке пристосування, коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження

Велике значення для психічного та фізичного здоров'я вашої дитини має неправильний режим дня.

Декілька порад щодо режиму дня:

12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1.5 год.) для поновлення сил.
Після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2-3 години
відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків з
15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все
починати спочатку.

Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв занять необхідні 10 - 15 хв "перерви".

Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка, похвала, навіть якщо щось не виходить необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках.

Якщо ви будете дотримуватись вищевказаних побажать у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

Проблема готовності дітей до школи - це не тільки наукова, але в першу чергу реально-практичне, дуже життєве й гостре завдання, що ще не одержало свого остаточного рішення. А від його рішення залежить багато чого, в остаточному підсумку доля дітей, їхнє сьогодення й майбутнє. Виконуючи головні завдання курсової роботи провела теоретичний аналіз готовності до шкільного навчання і виявила головні критерії готовності до шкільного навчання з погляду видатних педагогів та психологів.

Критерії готовності або неготовності до шкільного навчання пов'язані із психологічним віком дитини, що вираховується не по годиннику фізичного часу, а по шкалі психологічного розвитку.

Л.С. Виготський підкреслював, що рівень розвитку психічних функцій - це лише передумова ефективного шкільного навчання, а його успішність залежить ще й від правильної організації навчального процесу з опорою на ці передумови.

Кiлькiсть переглядiв: 72

Коментарi